Ukrainian Dreamers

Kharkiv School of Photography

13. 10. 2023 — 7. 1. 2024

Infos

It is an impres­sive collec­tion of some 5,000 photo­graphs and more than 70,000 negatives—a total of almost 2,000 kilograms of material—that Sergiy Lebedy­n­skyy, Director of the Museum of the Kharkiv School of Photo­graphy (MOKSOP), had trans­ported to Wolfsburg a few weeks after the beginning of the Russian war of aggres­sion. The works belong to the so-called Kharkiv School of Photo­graphy, a movement that has been experi­men­ting artis­ti­cally since the late 1960s and repres­ents a kind of anti-attitude to official Soviet-style photo­graphy. The works were supposed to be exhibited in the Museum of the Kharkiv School of Photo­graphy (MOKSOP) in Kharkiv, which was newly founded by Lebedynskyy—but then Russia’s war of aggres­sion, in violation of inter­na­tional law, began in February 2022. The photo­graphs found their way out of the war zone in otherwise empty humani­ta­rian aid transport trucks and eventually ended up in Lebedynskyy’s basement in Wolfsburg, where he has lived and worked for several years. The Kunst­mu­seum Wolfsburg has tempora­rily stored this collec­tion in its art depot. Now, from October 13, 2023 to January 7, 2024, part of this important collec­tion will be on display in the exhibi­tion Ukrainian Dreamers. The Kharkiv School of Photo­graphy.

The Kharkiv School of Photo­graphy has already experi­enced several upheavals that have shaken Ukrainian society: from the “ambiguous” stability of the Brezhnev era to the rapid libera­tion brought about by perestroika, the subse­quent collapse of the USSR and the country’s regained indepen­dence, the economic crisis and turmoil of the 1990s, two revolu­tions, and the neo-imperia­list war of aggres­sion under Putin. All of these periods challenged many Ukrainian artists in different ways, making the school a fluid network that ultimately responded to the changes in its environment.

Placed in a state of political and social limbo, the artists lived through this with an urge to experi­ment photo­gra­phi­cally. Isolated from all profes­sional insti­tu­tions and the market during the Soviet period and with little access to them even after Ukraine’s indepen­dence, they mostly engaged in artistic activi­ties in their free time, for example in amateur photo­graphy clubs. The artists either took refuge in the construc­tion of subjec­tive worlds or coura­ge­ously expressed their views on social and political issues.

When it comes to examining the history of noncon­for­mism in Ukrainian art, Kharkiv, which is also consi­dered an important educa­tional and indus­trial center, is repre­sented primarily by the Kharkiv School of Photo­graphy. One of the reasons for the few noncon­for­mist artists was the parti­cu­larly strict control exercised over the artistic community by the local branch of the State Union of Artists and the penal autho­ri­ties. However, several small groups of photographers—altogether some forty artists from four genera­tions can be counted today—ventured out at different times and created works that had little to do with Soviet direc­tives. Thus, in addition to the experi­mental, such as overlays of slides or „false colors“ achieved through poste­riz­a­tion, there is also casual natural nudity—quickly condemned as porno­graphy in the Soviet era.

From the first genera­tion around Boris Mikhailov and Evgeniy Pavlov to the groups SOSka and Shilo and current works by Bella Logachova and the tandem Andriy Rachin­skiy and Daniil Revkovskiy, the exhibi­tion, developed in coope­ra­tion with the Museum of the Kharkiv School of Photo­graphy, provides insights into the artistic approa­ches of the pheno­menon of the Kharkiv School of Photography.

The Museum of the Kharkiv School of Photography

The MOKSOP (Museum of the Kharkiv School of Photo­graphy) is the first Ukrainian museum of contem­porary photo­graphy. It was founded in 2018 by the photo­graphers Sergiy Lebedy­n­skyy and Vladyslav Krasno­sh­chok, together with the art histo­rians Oleksandra Osadcha and Nadiia Bernard-Kovalchuk. The name of the museum is inspired by the movement of the same name in Ukrainian art history: the Kharkiv School of Photo­graphy. It gained inter­na­tional recogni­tion mainly through Boris Mikhailov, one of the most influ­en­tial contem­porary artists.

The MOKSOP has amassed a signi­fi­cant core collec­tion of Ukrainian photo­graphy since the 1960s: Today, the museum’s collec­tion includes more than 5,000 prints and some 70,000 film negatives of classic documen­tary and art projects, as well as the work of young photo­graphers. With the aim of making the country’s photo­gra­phic heritage more widely known, the MOKSOP’s curato­rial group runs a nomadic exhibi­tion program and organizes solo and collec­tive projects with partner insti­tu­tions in Ukraine and abroad.

Participating artists

Sergiy Bratkov, Herman Driukov, Viktor and Sergiy Kochetov, Bella Logachova, Oleg Maliovany, Boris Mikhailov, Evgeniy Pavlov, Roman Pyatkovka, Daniil Revkovskiy and Andriy Rachin­skiy, Jury Rupin, the Shilo Group (Vladyslav Krasno­sh­chok and Sergiy Lebedy­n­skyy), the SOSka Group (Mykola Ridnyi, Serhiy Popov, and Hanna Krivent­sova), and Oleksandr Suprun

Інформація

Вражаючу колекцію з близько 5000 фотографій та понад 70000 негативів (загалом майже 2000 кілограмів матеріалу) Сергій Лебединський, директор Музею Харківської школи фотографії (MOKSOP), привіз до Вольфсбурга через кілька тижнів після ескалації російської загарбницької війни. Роботи належать до Харківської школи фотографії, руху, який з кінця 1960‑х років культивував експериментальний художній підхід та позиціював себе як антитеза офіційній радянській фотографії. Ці роботи мали бути виставлені в тільки-но збудованому Лебединським приміщенні MOKSOP, однак в лютому 2022 року, всупереч всім нормам міжнародного права, розпочалося повномасштабне військове вторгнення Росії в Україну. В порожніх вантажівках для гуманітарної допомоги, які повертались із зони бойових дій, фотографії були евакуйовані та опинились врешті-решт в підвалі будинку Лебединського у Вольфсбурзі, де він мешкає та працює вже декілька років. Музей сучасного мистецтва «Kunst­mu­seum Wolfsburg» тимчасово зберігав це зібрання у своєму сховищі. Зараз частина колекції буде презентована на виставці Українські мрійники. Харківська школа фотографії з 13 жовтня 2023 року по 7 січня 2024 року.

Харківська школа фотографії вже пережила чимало потрясінь, які сколихнули українське суспільство: в’язка стабільність брежнєвської епохи та блискавичні зміни часів «перебудови», розпад СРСР і відновлення незалежності країни, економічна криза турбулентних 1990‑х років, дві революції та сьогоднішня неоімперіалістична загарбницька війна під керівництвом Путіна. Усі ці події раз за разом створювали нові виклики перед багатьма українськими митцями та мисткинями, роблячи Харківську школу фотографії гнучкою мережею, чутливою до змін культурно-історичного контексту.

Перебуваючи в стані постійної соціально-політичної невизначеності, художники та художниці виражали цей досвід в прагненні до фотографічного експерименту. Через ізоляцію від професійних інституцій та ринку за радянських часів, та обмежений доступ до них навіть після здобуття Україною незалежності, діяльність художників була прив’язана здебільшого до дозвілля, коли вони, зокрема, відвідували фотоклуби. Митці та мисткині або шукали притулку в конструюванні суб’єктивних світів, або сміливо висловлювалися на суспільно-політичні теми.

В історії українського мистецького нонконформізму Харків, важливий освітньо-промисловий центр, знаний насамперед феноменом Харківської школи фотографії. Цей факт зумовлений особливо жорстким контролем місцевого відділення Всерадянської Спілки художників та правоохоронних органів за мистецькою спільнотою. Не дивлячись на це, фотографи наважувалися йти всупереч принципам радянської ідеологізованої документалістики та створювали роботи, що підривали її канони. Так поруч з експериментами, як-от накладання діапозитивів або створення «неправильних» кольорів за допомогою постеризації, можна побачити й невимушену голизну, яка переслідувалась у радянські часи як порнографія. Наступні покоління (на сьогоднішній день до феномену належать приблизно 40 авторів та авторок) починаючи з 1990‑х років виробили соціально-критичні підходи та впровадили у свою практику різні медіа, як-то перформанс, інсталяція та відеоарт.

Хронологія виставки розгортається від першого покоління авторів — таких, як Борис Михайлов та Євгеній Павлов — через проєкти груп «SOSka» та «Шило» до актуальних робіт Белли Логачової та дуету Андрія Рачинського і Даніїла Ревковського. Ця підбірка, зроблена у співпраці з Музеєм Харківської школи фотографії (MOKSOP), дає уявлення про різноманіття підходів у межах феномену Харківської школи фотографії.

Музей Харківської школи фотографії

MOKSOP (Музей Харківської школи фотографії) — перший в Україні музей сучасної фотографії. Його заснували у 2018 році фотографи Сергій Лебединський та Владислав Краснощок, а також дослідниці Олександра Осадча та Надія Бернар-Ковальчук. Назва музею інспірована особливим явищем в історії українського мистецтва — Харківською школою фотографії. Цей феномен відомий міжнародній публіці передусім завдяки імені Бориса Михайлова — одного з найвпливовіших фотографів сучасності.

MOKSOP формує колекцію української фотографії від 1960‑х років і до сьогодення: наразі зібрання музею налічує понад 5000 відбитків і близько 70 000 негативів класичних документальних і художніх проектів, а також робіт молодих авторів та авторок. З метою популяризації української фотографії кураторська група MOKSOP здійснює номадичну виставкову програму та організовує індивідуальні та колективні проекти з партнерськими установами в Україні та за кордоном.

Художники виставки

Сергій Братков, Герман Дрюков, Віктор та Сергій Кочетови, Белла Логачова, Олег Мальований, Борис Михайлов, Євгеній Павлов, Роман Пятковка, Даніїл Ревковський та Андрій Рачинський, Юрій Рупін, група «Шило» (Владислав Краснощок та Сергій Лебединський), група «SOSka» (Микола Рідний, Сергій Попов та Ганна Крівенцова), Олександр Супрун.

Concept and curator
Sergiy Lebedy­n­skyy

Curato­rial assis­tance
Carla Wiggering, Oleksandra Osadcha

Presse

With support
from

In coope­ra­tion with the